MENU

Ві́ктор Олекса́ндрович Гончару́к

(2 березня 1954, селище Гуково (тепер місто) Звєрєвського району Ростовської області, Росія) — український поетжурналіст. Член Національної спілки письменників України (1999).

Дитинство пройшло в селищі Сахкамінь Кам'янець-Подільського району. Закінчив 1969 року Сахкамінську восьмирічну школу, 1973 року — маркшейдерське відділення Кам'янець-Подільського індустріального технікуму, 1982 року — заочно факультет журналістики Київського університету.

Служив у армії. Працював інженером-маркшейдером на Новгородському цегельному заводі, кореспондентом міської газети «Дзержинский шахтёр» на Донеччині, у 1978—1982 роках редактором багатотиражки Кам'янець-Подільського педагогічного інституту «Радянський студент».

Від 1982 року живе в Чемерівцях, працює в районній газеті «Нове життя», нині заступник редактора, відповідальний секретар.

Почав віршувати у сьомому класі. 1984 року дебютував добіркою віршів у журналі «Жовтень» (№ 11).

Автор збірок поезій «Літо спілих суниць», «Запали свічку», «Чорне яблуко», «До калини серцем пригорнусь», «Лети, фантазіє одвічна!», «Народження раба», «Три місяці красного літа», «Батьків годинник», «Холодний попіл», «Диво золоте і неповторне», «Музика дороги», «Симфонія лісу», «Іменини дощу», «Добридень, Українонько моя!».

Видав збірки поезій:

  • «Літо спілих суниць» (1991),
  • «Запали свічку» (1993),
  • «Чорне яблуко» (1995),
  • «До калини серцем пригорнусь…», «Лети, фантазіє одвічна», «Народження раба», «Три місяці красного літа» (всі чотири — 1998),
  • «Батьків годинник», «Холодний попіл» (1999),
  • «Диво золоте і неповторне» (2000),
  • «Музика дороги», «Симфонія лісу» (2001),
  • «Іменини дощу», «Пам'ятник душі» (2002),
  • «Добридень, Українонько моя!» (2003),
  • "Де моляться мої лелеки" (2009),
  • "Я собаці сльози витирав..." (2010).

Автор збірки оповідань і гуморесок «Фіалочка» (2000), книги поетичних роздумів «Доброта» (2003).

 

«Гарне селище. Особливо весною, коли цвітуть садки. Невеличке, компактне, затишне. І навіть комфортабельне…..»

 

 

Ріднокрай – найдорожча земля,

Що дорожчає ще із літами .

Хай святиться зело – не зола

І хай щастя подружиться з нами.

 

Чеше місяць об скелю свій ріг –

Іскри йдуть, що стають зірками.

Повертаюсь з далеких доріг

До матусі.

До нені.

До мами.

                                (Прийти до мами ( цикл)

 

 

Українці, мої земляки!

Ви розвіюєтеся світами.

Та невже, та невже, козаки,

Забуваєте стежку до мами?

   Українці мої, кріпаки,

Заробляєте тяжко копійку.

Непомітно злітають роки,

А ми досі живемо на двійку.

Єдність нації. Де вона?

По світах нас розкидала доля.

Чужина, чужина, чужина

Гнітить душі, бо то є неволя.

Українці мої, земляки,

Повертайтесь до рідного дому.

На Вкраїні живім залюбки,

А чи ми непотрібні нікому?

 

______________________________________________________________-

Травневий день. Калина зацвітає.

І небеса барвінком зацвіли.

Як добре, що надія не вмирає,

Благає серце : - Сонцю помолись!

Ніхто не зна, що завтра нас чекає,

Хоч дехто  і питає :- Як живеш ?

Як добре, що калина зацвітає.

Коли ж ти ,Україно, зацвітеш?

 

_________________________________________________________________-

Крізь віконце слова видивляю днину.

Я на Всесвіт дивлюсь крізь віконечко слова

І мені Україна нестерпно болить.

Так багато брехні. Так багато полови.

Ну коли це минеться, вкраїнці, коли?

Я люблю, коли сонця багато

І багато дітей на землі.

Я люблю, коли батьківську хату

Заворожує клич журавлів.

Я люблю, коли стежка просохла

І біжить до квіток в тихий сад,

І онук усміхнеться спросоння.

І сріблиться на сонці роса.

Я люблю натомитися добре

І заснути в пахучій траві,

Щоб мене розбудили горобчики,

А ще краще, аби – солов’ї .

+_______________________________________________________________

Моя батьківщина

Яка гарна земля!

Красивішої вже не буває.

Несе квітку маля

І в дитинство мене повертає.

Яка гарна земля!

Наливається колос достатком.

Пас хлопчик теля.

Хоче буть трактористом як татко.

Яка гарна земля!

Відчуваю : моя Батьківщина.

Світлі душі селян.

Соловейко. Верба .І калина.

Україну, як маму , люблю!

Україна. Калина. Барвінок.

Соловейко щебече в гаю.

Україно моя солов’їна ,

Я тебе, ніби матір,люблю.

Чорнобривці. Верба . І лелека.

Личко соняха квітне. Бджола.

Хоч Віталько ще хлопчик маленький,

Та вже каже : - Це рідна земля!

 

І носять мене ноги по землі.

Я вже не молодий і не старенький.

В моєму небі – сиві журавлі

І сиві, сиві, сиві лелеченьки.

І носять мене ноги по землі.

І їм за це уклін низький – низенький.

Хай тільки добрий залишають слід,

Завжди спішать до сонця і до неньки.

__________________________________________________________________-

Іду на товтру, наче на олімп,

З якого видно селище і Всесвіт.

Моє поділля – України серце.

Повітря пахне. Дозріває хліб.

Я подолянин. Хлібом поділюсь

І пісню про калину заспіваю.

Хіба ж я винен. Що тебе кохаю?

Хіба ж ти винне, що тебе люблю?

Як  добре, що ти в мене, рідне, є!

Хай джерелом чуття синівське б’ється .

Моє Поділля – України серце.

Моє Поділля – серденько моє!